Поиск

Головний тренер АФСК «Київ»В’ячеслав Нівінський: «Сучасне покоління набагато професійніше, ніж ми…»

Вирішили дізнатися у новоспеченого «коуча» АФСК «Київ» про його бачення

сучасних тенденцій світового футболу, згадати важливі віхи біографії

футболіста та тренера Нівінського, а також розпитати про його перші кроки на

новій посаді та чи вірить він у те, що наша команда повторить шлях київської

«Оболоні» від аматорів до вищого дивізіону українського футболу…


Новина про те, що В’ячеслав Нівінський, легенда київської «Оболоні» та

досвідчений фахівець, відомий за багаторічною роботою в тренерському штабі

Сергія Ковальця, очолив команду АФСК «Київ», стала досить несподіваною для

симпатиків нашого клубу. Новачок другої ліги, який проводитиме лише

перший сезон на професійному рівні, клуб, за історичними мірками не те, що

молодий, а може навіть претендувати на статус основного немовляти

українського футболу, зміг запросити на посаду головного тренера спеціаліста,

який має досвід роботи в молодіжній збірній України та низці відомих клубів, в

тому числі, й за межами нашої країни. Це говорить про серйозність намірів

президента АФСК «Київ» Володимира Василенка створити дійсно боєздатний,

амбіційний молодіжний проект в українському футболі, який би довів усім

скептикам, що досягати результатів можна виключно молодими футболістами.

Ми вирішили дізнатися у новоспеченого «коуча» АФСК «Київ» про його бачення

сучасних тенденцій світового футболу, згадати важливі віхи біографії

футболіста та тренера Нівінського, а також розпитати про його перші кроки на

новій посаді та чи вірить він у те, що наша команда повторить шлях київської

«Оболоні» від аматорів до вищого дивізіону українського футболу…


Довідка прес-служби АФСК «Київ»:


В’ячеслав Миколайович Нівінський – український футболіст та тренер.

Народився 31 березня 1974 року в місті Києві. Вихованець СДЮШОР «Зміна –

Оболонь», перший тренер Михайло Лабузов. Футбольне амплуа – центральний

захисник. Ігрова кар’єра: ЦСКА Київ (1992), «Нива» Миронівка (1992 – 1995),

«Оболонь» Київ (1995-2005, 2007-2009), «Металург» Запоріжжя (1998),

«Кривбас» Кривий Ріг (2005-2006), «Сімург» Загатала, Азербайджан (2006-

2007). Тренерська кар’єра (в якості асистента тренера): «Оболонь» Київ (2009-

2012), молодіжна збірна України (2012-2015), ФК «Тракай», Литва (2016-2017),

«Татран» Прешов, Словаччина (2017), «Оболонь – Бровар» Київ (2018-2020),

«Чорноморець» Одеса (2020-2021). Досягнення в якості футболіста –

переможець чемпіонату України серед аматорів (1995), переможець другої ліги

України (1999,2001), срібний призер першої ліги України (2009), бронзовий

призер першої ліги України (2002,2008). Володар рекорду київської «Оболоні»

по числу зіграних матчів (266). Досягнення в якості тренера – чемпіон кубка

співдружності СНД (2014) з молодіжною збірною України, срібний призер

чемпіонату Литви (2016), фіналіст кубка Литви (2016).


- Який очікувати футбол від тренера Нівінського? Розкажіть про ваше

футбольне кредо…


- Я не буду говорити про філософію атаки понад усе. Чи, навпаки, про те,

що ми будемо грати від оборони. Я – прихильник балансу в грі. Коли

володіємо м’ячем, ми атакуємо всіма одинадцятьма футболістами, які

знаходяться на футбольному полі. І коли ми тримаємо оборону, ми

також захищаємося всіма, без виключення, гравцями. Все це має існувати

в комплексі, у всіх фазах гри, в тому числі і в перехідних. На полі має

бути Команда, яка розуміє, що ми робимо в кожній конкретній ситуації. Не

існує жодного «мого футболу». Є тільки найкращий варіант футболу, в

який можливо грати з футболістами, які є в твоєму розпорядженні.

Колектив дуже важливий, але за його допомоги мають розвиватися

індивідуальні якості гравців.


- Тобто, ви ратуєте за основні принципи так званого тотального

футболу, які колись зародилися в Нідерландах в часи «летючих

голландців» Рінуса Міхелса та Ернста Хаппеля, а потім були

розвинуті великим Лобановським у київському «Динамо»? Всі

захищаються, всі атакують…


- Звичайно. І останній приклад, це збірна Італії, яка щойно виграла

чемпіонат Європи. Це свідоцтво того факту, що тотальний футбол не

втратив своєї актуальності. Команда без виражених «зірок» у складі (за

світовими мірками) домоглася яскравої перемоги за рахунок правильно

збалансованої гри та універсалізації гравців. Ще один приклад – остання

перемога «Челсі» в лізі чемпіонів. Лондонці випередили і «Манчестер

Сіті», і «ПСЖ», і «Барселону», які мали більше «зірок» у складі, але їх гра

не була такою цілісною і збалансованою, як у підопічних Томаса Тухеля.

Питання тактики важливі. Можливі різні схеми, наприклад, 4-3-3, 3-4-3

або популярна зараз 3-5-2, яка при обороні трансформується в 5-4-1. Але,

повторюся, не схеми грають в футбол, а живі люди, футболісти, які

мають втілити на полі задуми тренерського штабу та бути справжніми

універсалами. Наша філософія має бути незмінна – одинадцять атакують,

одинадцять захищаються.


- Можете відкрити невелику таємницю – яку схему награє команда на

зборах, чим будемо дивувати суперників у дебютному сезоні на

професійному рівні?


- На нашому озброєнні будуть дві – три тактичні схеми, які ми беремо за

основу і відпрацьовуємо на тренуваннях. Але мені б не хотілося

заздалегідь відкривати всі карти. Нехай це буде сюрпризом для наших

суперників. Тим більше, що в нашій групі зібрані досить кваліфіковані

команди, з якими нам, дебютантам другої ліги, доведеться нелегко.


- Наскільки мені відомо, це ваш перший досвід роботи на посаді

головного тренера професійного клубу…


- Ні, свого часу я працював з дублем київської «Оболоні», а пізніше – на

чолі команди «Оболонь-2», яка в той час виступала в другій лізі.


- Хто буде входити до вашого тренерського штабу в поточному сезоні?


- У нас склалася непогана команда адміністративного та керівного

персоналу, яка мене цілком влаштовує. Це, передусім, заслуга

президента клубу Володимира Василенка. Робота на підготовчому

етапі, зокрема, збір в Копилах, показала, що ми на правильному шляху. Є

взаєморозуміння, необхідна підтримка і комунікація. В нашій команді

працюють справжні професіонали. З керівництвом клубу – спортивним

директором Євгеном Морозом, керівником селекційної служби Єгором

Копиловим є повний контакт та продуктивна співпраця. Тренерський

штаб має бути згуртованою командою, без чужорідних тіл, як-то кажуть…

З цим у нас все в порядку. Тренер воротарів Ярослав Ставицький, який і

раніше працював у клубі, на своєму місці. Лікар, масажист, адміністратор

– всі вони добре знають свою роботу. Наприклад, масажист Аюб Харраз

не тільки справжній «профі» в питаннях відновлення футболістів, а й має

кваліфікацію тренера – реабілітолога. Чудово ставить на ноги гравців

після травм і при цьому ще й володіє тренерською ліцензією категорії

«А». З часом, можливо, допоможе команді і в цій іпостасі. У нас у клубі

зібрані універсальні бійці, які можуть закрити кожен кілька ділянок роботи.

Звичайно, хотілося б ще взяти асистента головного тренера, який міг би

стати моїм однодумцем в поглядах на структуру гри та помічником в

тренувальному процесі.


- Фігура другого тренера – важлива. Когось вже маєте на увазі?


- На прикметі є кілька варіантів. Поки йдуть переговори, нічого

конкретного не скажу. Це питання часу. Але я намагаюся донести до

керівництва клубу, що призначення асистента тренера наразі є основним.


- Які завдання стоять перед командою в дебютному сезоні на

професійному рівні?


- Президент ставить основне завдання – виховання і розвиток молодих

футболістів. На перший погляд, це просте завдання, без особливих

турнірних амбіцій. Але насправді не все так просто. Ми для себе

вирішили, що поряд з прищепленням нашій молоді принципів красивого

та ефективного футболу, маємо вирішити питання акліматизації клубу на

рівні професійного футболу. Як-то кажуть, зачепитися в другій лізі і

довести всім скептикам, що клуб АФСК «Київ» прийшов всерйоз і

надовго. Потрібно демонструвати якісну гру та стабільні результати, без

якихось провалів. Важливий момент, повертаючись до футбольної

філософії тренера, якщо ми говоримо про простий футбол, який

приносить результат – це один підхід. Якщо ж ми хочемо розвивати

молодих гравців, то, звісно, маємо показувати красиву гру, розкривати їх

індивідуальність, заохочувати до демонстрації своїх сильних сторін, не

боячись за результат. І тут є певний дисонанс, бо результат, як відомо, в

футболі має велику вагу. Тим більше, що у випадку з молодими

гравцями серія поразок може призвести до психологічної ями, зневіри в

своїх силах. Тому потрібно шукати «золоту середину», той самий баланс.

Коли буде і результат, і виховання футбольної індивідуальності. Маємо

йти до цього балансу поступово, і все у нас вийде. Є ідеї, є стратегія

розвитку клубу – це головне.


- В цьому році в регламенті другого дивізіону ПФЛ є зміна. Команда,

яка посяде останнє місце в змаганнях, втрачає професійний статус.

Ви про це знаєте?


- Так, мені це відомо. І вважаю, що це дуже добре, бо має бути в будь-

якому змаганні спортивний принцип, коли команда може як підвищитися

в класі, так і понизитися у випадку невдалого виступу. Це правильний

підхід, який я вітаю. Суперництво буде цікавішим, а сам турнір від цього

тільки виграє.


- Наша команда дебютує на професійному рівні, тим більше, в

міжсезоння кадрова обойма змінилася майже на дві третини. Як ви

оцінюєте потенціал футболістів, які працювали на тренувальних

передсезонних зборах під вашим началом?


- Якби я не бачив у цих гравцях потенціалу, їх би тут не було, вірно? Тим

більше, було з кого вибирати, бо ми переглянули дійсно багато молодих

перспективних футболістів. Звичайно, немає меж вдосконаленню і

хочеться ще якіснішого підсилення, тож ми наразі продовжуємо

проводити точкову селекцію. Футбол не стоїть на місці, і команда має

бути весь час в русі, щоб за ним встигати. Будуть приходити нові молоді

гравці. Хто буде кращим, хто виграватиме конкуренцію, той і буде грати в

основному складі. До речі, обов’язково варто віддати належне

колишньому «коучу» АФСК «Київ» Анатолію Сіденку за його

кваліфіковану та вдумливу роботу в клубі за попередні роки. Він залишив

у спадок хороші напрацювання.


- Вас можна назвати хорошим спеціалістом саме в питаннях роботи з

молодими гравцями, адже у вас є досить суттєвий тренерський стаж

в молодіжній збірній України. Як ви вважаєте, згідно з вашим досвідом

та чуттям наставника, в нинішній команді АФСК «Київ» є гравці, яким

до снаги дорости до рівня української «молодіжки»?


- Сто відсотків, такі футболісти є. Я в цьому впевнений. При належній

продуктивній роботі все можливо. Для цього у молодого гравця, крім,

власне, ігрових та фізичних кондицій має бути характер. Як людина вміє

терпіти, чекати свій шанс, розвивати швидкість сприйняття нового на

тренуваннях і в офіційних матчах. Тому час покаже, як нам вдасться

спільно з самими хлопцями, з їх бажанням та працьовитістю, розвинути

талант, який, безумовно, є в багатьох з них.


- Побутує думка, що сучасна молодь надто інфантильна в порівнянні з,

наприклад, вашим поколінням. Змінилися пріоритети і цілі, та й

фізично ви були міцнішими. Як вважаєте?


- Сучасна молодь просто має інші акценти, бо змінилися часи. Так,

з’явилося багато інших спокус – телефони, гаджети тощо, але це вже

частина нашого життя. Проте, і зараз є хлопці з характером,

психологічним стержнем, дуже цілеспрямовані, з хорошим фізичним та

інтелектуальним потенціалом. Важливо розвивати ці якості. В цьому й

полягає функція тренера. Я б не нарікав на нові часи. Скажу таку річ – це

покоління набагато професійніше, ніж ми свого часу. По відношенню до

справи, до власного розвитку.


- Президент нашого клубу ставить завдання грати виключно молодими

футболістами і вірить, що з ними можна досягати серйозних

результатів на дорослому рівні. Як гадаєте, в чому проблема

української молоді, яка часто – густо довго не може акліматизуватися

в дорослому футболі, а інколи взагалі губиться на цьому шляху?


- Тут можна дискутувати, бо є багато моментів, які ілюструють протилежну

думку. Але в будь-якому разі, найголовніша фаза для професійного

гравця – це перехід з молодіжного футболу в дорослий. Дійсно, багато

молодих футболістів відчувають проблеми на цьому етапі, частина з них

прощається з мріями про професійну кар’єру. Суттєва відмінність нашого

футболу від іноземного полягає в тому, що там рівень довіри до

молодого гравця, вихованця свого клубу значно вищий. Тренер не боїться

ставити в основу вчорашнього юніора. А якщо є довіра з боку тренера, то у

молодого гравця є психологічна стійкість, є ігрова розкутість, є розвиток

і, як наслідок, є результат. Ось це дуже важливий момент. Як це часто

відбувається у нас. У віці 17-18 років гравець переходить в професійний

футбол. Футболіст може бути тактично навченим, технічно та фізично

добре підготовленим, але є гра, наприклад, в другій лізі – з

мотивованими «мужиками», які мають вибороти результат, заробити

премію, і тут на перший план виходить психологічна стійкість молодого

гравця. Юнак виходить на поле, будучи в прекрасній формі, але часто

відбувається так - чи то «перегорів», чи знітився, чи кілька разів отримав

по ногах від завзятого ветерана, і ось його майже не видно в грі. А в

наших командах не звикли чекати. Одна провалена гра, і він може не

дочекатися наступного шансу. Міцно сідає на лаву запасних, бо в наших

тренерів, насамперед, важливий його величність Результат, причому

починаючи з дитячого футболу. Ми їх психологічно закріпачуємо, вони

бояться брати ініціативу на себе, бояться обіграти суперника, діяти

нестандартно і красиво, отримувати насолоду від власне гри… Тому на

мій погляд, основна проблема в переході з юнацького в дорослий

футбол – це питання психології молодого гравця.


- Ви довгий час працювали в тренерському штабі відомого українського

гравця та тренера Сергія Ковальця. В зв’язку з цим питання – чи буде

відчуватися вплив тренерських ідей Сергія Івановича у грі нашої

команди?


- Звісно, ми з Сергієм Івановичем завжди на зв’язку, є хороша комунікація з

ним, і я це не приховую. Той досвід і бачення гри, які ми напрацювали

разом, обов’язково буде проглядатися і в нашій команді. На мій погляд,

нічого поганого в цьому немає. Я вдячний Сергію Івановичу за роки

плідної роботи, які ми провели разом. Це був системний, авторський

підхід в усіх командах, де ми працювали. Наприклад, та ж київська

«Оболонь», яка грала в прем’єр – лізі і досягала хороших результатів у

співвідношенні «ціна – якість». Одночасно в дублі грали футболісти, які

підбиралися нами під визначені критерії та характеристики з прицілом у

майбутнє клубу. І такий системний підхід з часом обов’язково давав

результат. Не побоюсь цього слова, але тоді ми випереджали час. Якщо

брати наших вихованців, то багато з них вийшли на хороший рівень. Той

же Ігор Пластун, який грав у складі національної збірної і закріпився в

Європі (бельгійський «Генк», болгарський «Лудогорець» - прим.авт.). Ще

кілька футболістів досягли рівня молодіжної збірної України. Пізніше, в

тренерському штабі Сергія Ковальця ми працювали і за кордоном,

зокрема, в Литві («Тракай» Вільнюс) і Словаччині («Татран» Прешов), і

скрізь ми давали хороший результат. Впевнений, що з часом ще

неодноразово попрацюємо разом.


- Ви – неординарна особистість в українському футболі. За вашими

плечима довга і насичена професійна кар’єра. Ви – ідеальний

приклад для молодих гравців, як «self – made man» - «людина, яка

зробила себе сама». Адже не кожному футболісту вдається пройти

шлях від аматорського футболу до вищої ліги України практично з

одним клубом і стати його легендою. Мова про київську «Оболонь»,

за яку ви провели найбільше матчів в її історії, та ще й в статусі

капітана (266 матчів за «Оболонь» - прим.авт.).


- Я – вихованець футбольної школи «Зміна – Оболонь». Першим тренером

у мене був Михайло Михайлович Лабузов. Для нашого покоління, 1974