Поиск

Інтерв‘ю Семена Ключика

Обновлено: 19 нояб. 2021 г.

На думку багатьох фахівців, 23-річний центральний захисник АФСК «Київ» Семен Ключик є одним із приємних відкриттів сезону в другій лізі.

На думку багатьох фахівців, 23-річний центральний захисник АФСК «Київ» Семен Ключик є одним із приємних відкриттів сезону в другій лізі. А якщо говорити про кандидатуру на символічне звання кращого гравця команди в першому колі чемпіонату, то навряд чи помилимося, якщо назвемо прізвище нашого капітана. В колективі його жартівливо називають «Ключ», але в кожному жарті є лише частка жарту, адже, зважаючи на важливі індивідуальні риси захисника, бійцівський характер і авторитет в команді та чільне місце в тактичній побудові тренерського штабу, в руках Семена дійсно знаходиться ключ від наших воріт, нашого командного настрою та впевненості в собі. Мало знайдеться футболістів, яким у 23 роки до снаги стати лідером колективу не тільки на полі, а й у роздягальні. Семену Леонідовичу цю ношу довелося взяти на себе у найважчий, перший, сезон команди на професійному рівні, і він повністю підтвердив свій статус ватажка, отримавши перед сезоном пов’язку капітана від своїх молодших товаришів по команді та неформальне звання провідника тренерських ідей на футбольному полі. А по-іншому й не могло бути, адже бійцівські якості, лідерські риси характеру у Семена Ключика, що називається, «в крові». Він є вихідцем із справжньої футбольної родини, яка широко знана на футбольних теренах України. В поточному сезоні Семен Ключик зіграв за АФСК «Київ» вісімнадцять матчів без жодної заміни, в яких забив один гол та отримав чотири попередження. Капітан пропустив лише одну гру – через перебір карток він не зміг зіграти з «Мункачем», і це одразу позначилося на надійності нашої захисної ланки в тому матчі.

  • Семене, твій тато – Леонід Семенович Ключик – легенда запорізького «Металурга», багаторічний капітан та лідер одного з найсильніших українських футбольних клубів, діяв на позиції центрального захисника. Рекордсмен «Металурга» за кількістю офіційних матчів за цей клуб. Старший брат Сергій – також відомий професійний футболіст, який виступав за низку відомих клубів України та Казахстану. Маючи такі гени в родині, ти просто не міг не стати футболістом…

  • Мій тато довгий час працював у ДЮСШ запорізького «Металурга» і його улюбленим прислів’ям в розмовах зі мною було таке - «Прізвище в футбол не грає». Гени – це добре, але, якщо сам не будеш вперто працювати над собою та добиватися потом і кров’ю перемог на футбольному полі, гучне прізвище тобі нічим не допоможе. В цьому плані я беру приклад саме зі свого тата. Він зробив себе сам, адже, крім бійцівського характеру та фізичних кондицій, в дитинстві не мав жодних передумов для заняття футболом. Виріс в маленькому містечку на Донбасі, в футбольній школі не займався і в професійну команду потрапив, можна сказати, випадково. Були гравці яскравіші за нього, з кращими даними, але за рахунок характеру та важкої роботи над собою він виборов місце під сонцем і зробив собі ім’я в футболі. Пограв за донецький «Шахтар», став рекордсменом запорізького «Металурга», завоював звання чемпіона України, неодноразово потрапляв до списку найкращих футболістів УРСР. Його підказки, життєві уроки, особистий приклад стали наріжними в моїй кар’єрі футболіста. Татові вже за сімдесят, але й зараз після кожного зіграного мною матчу він, що називається, мені «пхає», дає настанови, критикує, підказує, як краще було зіграти в тому чи іншому моменті. За нагоди дивимося разом матчі, робимо ігровий аналіз.

  • Ти вже у сімнадцять років дебютував за «Металург» в українській прем’єр – лізі, але далі щось пішло не так. Чому не вдалося закріпитися серед професіоналів?

  • Сам я родом із Запоріжжя. Закінчив ДЮСШ запорізького «Металурга», багато грав за юнацькі команди рідного клубу в чемпіонаті України. Так склалося, що в ті часи (2015-2016 роки) «Металург» переживав не кращі роки, і після мого дебюту на дорослому рівні запорізька професійна команда тимчасово припинила своє існування. Після цього я був на перегляді в київському «Динамо», але опинився в одеському «Чорноморці». Провів майже два роки в Одесі, але виступав переважно за дубль. Потім – ще півтора року в полтавській «Ворсклі». Там теж до основи пробитися не вдалося. Не буду приховувати – настало певне розчарування і навіть зневіра. Добре, що після певної паузи в моїй футбольній кар’єрі мій племінник (Андрій Сергійович Ключик і зараз продовжує виступи за «Денгофф» - прим.авт.) замовив за мене словечко в аматорській команді з Київської області. Таким чином, я отримав шанс на друге дихання і провів за цю команду з Денихівки два сезони у вищій лізі Київщини. Незважаючи на аматорський статус клубу, в «Денгофф» були зібрані цікаві виконавці, в тому числі з досвідом виступів на професійному рівні. В команді працювали кваліфіковані тренери, наприклад, нині на тренерському містку - Олександр Собкович та Роман Санжар. Не здивуюся, якщо «Денгофф» найближчим часом вийде на всеукраїнський рівень, а, можливо, й отримає професійний статус.

  • Тим не менше, ти вирішив залишити «Денгофф» заради можливості виступів за молодий, на той час невідомий широкому загалу, колектив – АФСК «Київ». Не жалкуєш про перехід?

  • Я ще сподіваюся, образно кажучи, «заскочити в останній вагон потяга, який відходить». Маю на увазі перезавантаження своєї професійної кар’єри. Розумію, що це важко зробити в 23 роки, але щиро прагну спробувати. І саме заради такої можливості я прийняв запрошення від АФСК «Київ». Команда робить перші кроки в новому статусі, вона дуже молода та недосвідчена, але для мене - це шанс ще раз заявити про себе та свої амбіції на професійному рівні.

  • Як ти оціниш виступ колективу в першому колі чемпіонату?

  • Якщо судити по результату, то навряд чи можна назвати його успішним. Але не слід забувати, що в команді зібрані дуже молоді гравці, які переважно не мають досвіду виступів у дорослому професійному футболі. Звісно, за таких обставин сподіватися лише на позитивні підсумки матчів неможливо, але іноді поразки приносять більше користі, аніж перемоги. Я бачу, що команда на правильному шляху, вона прогресує. Це особливо помітно по останніх матчах з лідерами, наприклад, з «ЛНЗ» та «Діназом». Поєдинки з ними в першому колі та нині показують, що наша молодь зростає. Наш тренер Вячеслав Нівінський завжди нагадує гравцям, що виступ у другій лізі – це чудовий шанс отримати путівку у великий футбол, а от, як ми ним скористаємося, це вже залежить від нас самих, від нашого ставлення до роботи на тренуваннях.

  • «Коуч» АФСК «Київ» сам свого часу був дуже надійним захисником київської «Оболоні». Як тобі подобається його фірмова тактична схема з п’ятіркою оборонців?

  • Насправді на тренуваннях ми награємо кілька тактичних схем, але, зважаючи на той факт, що ми всі матчі першого кола провели на виїзді, то дійсно переважно використовували схему 5-4-1. Мені вона подобається, бо дає можливість гнучко побудувати захисну лінію, закрити всі зони на своїй половині, налагодити підстраховку в центрі захисту, а при нагоді створювати більшість на флангах в атаці та раціонально використовувати всю ширину поля. Цей ігровий формат для поєдинків з фаворитами або виїзна модель з акцентом на гру в захисті та швидкі контратаки. До речі, я б рекомендував своїм партнерам по команді подивитися нещодавній відбірковий матч чемпіонату світу між Північною Ірландією та Італією (гра відбулася 15 листопада і завершилася 0:0 – прим.авт.). Господарі наочно показали, наскільки ефективною та надійною може бути ігрова схема в п’ять захисників (навіть проти мотивованого чемпіона Європи), якщо правильно та гнучко її використовувати.

  • Але наша команда мало забиває. А без цього не буде перемог…

  • Так, дійсно, є така проблема. Чому мало забиваємо? Відповідь проста – не вистачає досвіду. Особливо, нашим гравцям атаки. На тренуваннях - всі майстри, штанги тріщать від ударів. А в матчах – суцільна невпевненість у своїх силах. Я думаю, що все прийде з досвідом. Просто потрібно більше працювати на тренуваннях.

  • Тобто, не від гарного життя ми тебе часто бачимо в атаці, особливо в завершальні хвилини, коли потрібно відігратися. В матчі з «Любомиром» саме твій удар заклав передумови першої перемоги в сезоні…

  • Ну, ударом то важко назвати. Скажемо так, заштовхав м’яча у ворота. Але є бажання йти вперед, забивати, обов’язково підключатися на стандарти. Таке завдання переді мною ставить тренер. Бог дав хороші габарити (зріст – 195 сантиметрів, вага – 84 кілограми – прим.авт.) та фізичні кондиції, є досить потужний удар, то чому ж їх не використовувати. Але, в першу чергу, маю ретельно виконувати свої прямі обов’язки щодо захисту своїх воріт.

  • Хто з сучасних гравців твого амплуа є для тебе взірцем? З кого береш приклад?

  • Якщо зважити на те, що я вболіваю за англійський «Ліверпуль», то для мене безумовними авторитетами в професії є центрбеки «червоних» Вірджил Ван Дейк та Жоель Матіп. В Україні беру приклад зі свого земляка Сергія Кривцова, імпонує гра Артема Шабанова. Раніше дуже поважав Євгена Хачеріді. В дитинстві захоплювався грою капітана «Барселони» Карлеса Пуйоля. Його харизма, вміння «запалити» партнерів неймовірним підкатом вражали.

  • Інколи здається, що ти й сам на полі нагадуєш «Левине серце» (прізвисько Пуйоля – прим.авт.), коли намагаєшся «запалити» своїх молодих колег власним прикладом…

  • Кожному футболісту хочеться перемагати. Але поки так складаються обставини, що ми частіше програємо. Для молодих гравців властиві перепади настрою. В цьому плані нам з Миколою Вечурком доводиться допомагати молоді на полі повірити в свої сили, розкрити свої найкращі якості. Ми намагаємося заряджати партнерів на боротьбу, згуртувати команду, націлити їх на те, що ми робимо одну справу. Вона досить важка, складається з поту та крові на тренуваннях, але все рівно гра має бути в радість, в «кайф», інакше не варто займатися футболом.

  • Як ти ставишся до такого поняття як «тафгай» (в хокейній термінології – гравець, який захищає лідерів своєї команди від брудної гри суперника – прим.авт.). В футбольній команді така практика теж існує. Наприклад, Олександр Хацкевич в київському «Динамо» чи Серхіо Рамос в «Реалі». Часто доводиться вступатися за молодих партнерів на полі, коли проти них жорстко «фолять» досвідчені дядьки з інших команд?

  • В принципі, це правильний підхід в будь-якому колективі. Один за всіх і всі за одного – важливий постулат не тільки мушкетерів, а й футбольної команди. Не давати скривдити молодих – це одне із завдань досвідчених футболістів. Але для мене неприйнятно бити суперника тишком – нишком, крадькома. Я – за чесне, відкрите протистояння. Ось ви згадали Серхіо Рамоса. В цьому плані я не поважаю цього футболіста – відомого прихильника провокацій та брудної гри, попри всі його заслуги та майстерність. За своїх пацанів треба битися, але з честю та без бруду…

  • Можливо, саме за таку ігрову філософію одноклубники довірили тобі капітанську пов’язку. Це для тебе новий досвід?

  • Ні, в юнацьких командах запорізького «Металурга» був капітаном. В цьому статусі я відчуваю вдвічі більшу відповідальність, але вона мене не обтяжує. Я вдячний своїм колегам, тренерському штабу за довіру. Вважаю, що в команді всі рівні – і молоді, і досвідчені футболісти. Потрібно просто не боятися і грати в футбол. Але все ж капітан має бути лідером, на ньому додаткова відповідальність. І за результат, і за мікроклімат в команді.

  • Щодо мікроклімату в команді. Є такий стереотип, що сучасне покоління сповідує культ «одинаків» і егоїстів. Що маєш сказати з цього приводу?

  • Як у кожного явища, тут є дві сторони медалі. З одного боку, сучасне молоде покоління досить професійно ставиться до своїх обов’язків. Не зловживають алкоголем, не палять, уважно ставляться до раціону та режиму. А з іншого боку, існує певна відокремленість один від одного за межами поля. Після матчу кожен «втикає» в телефон, заглиблюється у віртуальний світ. Про «третій тайм», спільний «розбір польотів» не може бути й мови. Можливо, того старорежимного підходу до згуртування колективу також десь не вистачає, щоб відчути себе Командою.

  • Чи не відчуваєте зверхнього до себе ставлення, як до абсолютних новачків, а тим більше – аутсайдерів, з боку арбітрів чи старожилів ліги?

  • Абсолютно, ні. Навпаки, багато хто підбадьорює, бажає удачі. Я знаю багатьох футболістів з команд – суперниць, і всі вони хвалять нас після матчу, говорять слова підтримки, ставляться з повагою. Це стосується не тільки гравців, а й вболівальників з протилежного табору. Що стосується арбітражу, то в цілому він також на рівні. Немає такого, щоб нас гнали чи «душили», навіть на виїзді. Лише одного разу було таке, що в наші ворота поставили пенальті, якого насправді не було, і сталося це на останніх хвилинах. Ми втратили нічию, але то було виключення з правил (мова про гру 7 туру в Бурштині з «Карпатами» Галич – прим.авт.).

  • Як ти оціниш перспективи команди в другому колі?

  • Скажу коротко. Поки немає результату, але гра викликає оптимізм. Маємо брати свої очки і продовжувати наполегливо працювати. І важка праця обов’язково дасть свої плоди у вигляді перемог і красивої гри, яка буде приносити радість і нам, футболістам, і керівникам клубу, і нашим майбутнім вболівальникам. Сподіваюся, вони у нас будуть, коли почнемо грати на власному стадіоні. Чекаємо з нетерпінням, коли це станеться.

Прес-служба АФСК «Київ»



73 просмотра0 комментариев

Недавние посты

Смотреть все